fon


Тартак - Понад Хмарами
Mobile Audio Player

 
Оцінка:
4.55 6 голосів

Понад хмарами зорі парами розсипаються. 
Понад росами верби з лозами колихаються. 
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами. 
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.

Ти знаєш, як я за тобою сумую. 
Я не знаходжу собі місця – 
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую 
Вулицями міста. 
Самотнього, як я, самотнього, як ти. 
Міста, що поєднало мене з тобою, 
Міста, що розлучило тебе зі мною. 
Я хотів би запитати – навіщо? 
Та замість відповіді тільки вітер свище… 
Десь там – у безлюдних провулках, 
Де лиш бродячі пси блукають, 
Шукаючи притулку, 
Шукаючи поживи. 
В них в очах давно нічого не жевріє, 
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія. 
Їх нічого вже не гріє… 
Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю – 
Просто втікаю сам від себе. 
В своїй уяві знову йду до тебе, 
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини 
Одного цілого – 
Ніжного та сильного, чорного та білого. 
Можливо, я смішний, 
Можливо, я занадто романтичний, 
Такий однаково знайомий та однаково незвичний. 
Все просто – у моїй душі горить багаття! 
Але я хочу помовчати… 
Тепер ти маєш щось казати, Катя!

Понад хмарами зорі парами розсипаються. 
Понад росами верби з лозами колихаються. 
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами. 
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.

А незабаром вийде сонце – я йому зрадію! 
Тому що кожний новий день дає мені нову надію 
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш… 
Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?… 
Куди мені себе подіти доти, 
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик? 
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні? 
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні? 
Коли мене в свої обійми забереш ти – 
Мене всього, без залишку, без решти? 
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі, 
Своє тепло розлити у твоєму тілі?… 
А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба, 
Щоб ніч минула, зникла самота 
І я таки дійшов до тебе? 
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще! 
Можливо, трошки легше… 
Можливо, значно важче… 
Ти потерпи… Я потерплю – 
Недовго вже чекати! 
Але я знову замовкаю… 
Тепер ти, Катя, маєш щось казати!

Понад хмарами зорі парами розсипаються. 
Понад росами верби з лозами колихаються. 
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами. 
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.



  • СИСТЕМА НЕРВІВ 2003, Тартак Переглядів: 2637  
    avatar
    Яндекс.Метрика