fon


Тартак - Ой нема того
 
Оцінка:
0.05 0 голосів

Розбуди мене тихою піснею, 
Поцілуй вустами гарячими. 
А то сльози мої стали прісними, 
Та зіниці стали незрячими. 
Моє сонце сховалось за хмарами, 
Моє небо фарбується мрякою. 
Серце б’ється глухими ударами, 
Наче хтось по землі – гіллякою. 
Ми колись були світлою силою, 
Воювали з темінню хворою. 
Тільки сила нам стала немилою – 
Замінили силу покорою. 
Рідну землю сповили туманами, 
Окрутили підступними чарами. 
Старші вічно живуть оманами, 
А молодші ростуть яничарами.

Ой нема того на селі, 
Що у Галочки на столі, 
Ой є що їсти, ой є що пити, 
Є й кому припросити.

Хто вони – ті, що вчора браталися? 
Ті, що вчора горіли, – де вони? 
Куди зникли? Що з ними сталося? 
Та які їх скрутили демони? 
Кожен марить ефектом відсутності, 
Уникаючи відповідальності, 
І, питаючи правди в підступності, 
Вибирає престижні спеціальності. 
Відділяє себе від кореня, 
Відриває себе від рідного. 
Прапор свій пофарбує кольором, 
У який фарбувати вигідно. 
Кров не точиться свіжими ранами, 
Дух потух за мурами-гратами. 
Поставали усі ветеранами, 
Хоч не встигли побути солдатами.

В неї ненечка старенька, 
Як голубочка сивенька, 
По хаті ходе, мисочки носе, 
Нас до обіду просе.

Залишилися знов, наче сироти, 
При дорозі, якою не ходжено. 
Хіба можна в своє не вірити? 
Хіба ж нас такими народжено? 
Заплітаємо слова у речення 
Так, що змісту шукати даремно. 
Від матеріального забезпечення 
У душі стало зимно і темно…

В неї батенька немає, 
Дядько за батька вправляє, 
По хаті ходе, пляшечки носе, 
Нас до горілки просе.



  • Тартак, ГУЛЯЙГОРОД 2005 Переглядів: 470  
    avatar
    Яндекс.Метрика